Ігри на згуртованість колективу

Перш ніж перейти безпосередньо до опису вправ — кілька слів, що стосуються «організаційного моменту».

Де й коли. Перше питання: де проводити заняття? На першому етапі знайомства й первинного зближення вихованців класний керівник може обійтися кабінетом, у якому потрібно зробити перестановку. Парт краще позбутися — винести в коридор або розставити уздовж стін, оскільки більшість вправ вимагає кола спілкування. Другий і третій етапи подальшого зближення з визначенням неформальних лідерів потребують більшого простору.

Ідеальний варіант — якщо є актова зала.

Що стосується часу проведення занять, то тут можливі різні варіанти. Якщо у вас, наприклад, класна година раз на тиждень — можна так і розподілити дні занять. Можна всі три етапи провести послідовно за три дні. Нарешті, є можливим і одноденний варіант, але тоді потрібно врахувати, що учні в цей день більше нічим не повинні займатися, тому що навантаження для них виявиться близьким до максимального. Учнів необхідно попередити про це заздалегідь і подбати про відповідну форму одягу — вона має бути «вільно-спортивною», щоб не заважати учасникам і не блокувати виконання «екстремальних» вправ.

Кілька слів про мотивацію. Це стосується як керівника, так і його вихованців. Наш досвід свідчить, що підлітки мають досить високу мотивацію до встановлення дружніх взаємин. Якщо це не так, можна почати роботу з найбільш мотивованою групою вихованців, решта зазвичай «утягуються» згодом. А з окремими учнями, які «випадають» із процесу (зосередженість на навчанні, егоцентризм, закомплексованість, агресивність), потрібно працювати в кожному конкретному випадку й шукати до них підходи.

Знайомство. Спочатку нехай вихованці запам’ятають імена одне одного. Процедура є простою — виконується вправа, що відома під назвою «Снігова куля» (перш ніж назвати своє ім’я, учасник повторює імена всіх попередніх йому учасників), яку ми вже наводили раніше.

Для продовження знайомства пропонуємо завдання, з яких кожний керівник може обиратиме щось доречне: називання свого ім’я з додаванням значущої для оточуючих інформації («Подобається — не подобається»; «Мій герой та антигерой» — кожний називає найсимпатичнішу йому відому особистість, у тому числі й історичну, а також найнеприйнятнішу; позитивні й негативні почуття; «Я — як…» (порівняти себе з якимсь предметом, явищем, вільний метафоричний політ асоціацій вітається).

У профільних класах останнє завдання можна пов’язати з відповідною тематикою. В історичному — порівняти себе з якимсь історичним діячем, у фізичному — з якимсь явищем або законом, у математичному — з теоремами й формулами, у хімічному — з хімічними елементами або речовинами («Я — як інертний газ аргон, мені все „по фіг“», «Я — як кислота: не лізь — обпалю…»). Це є чудовою можливістю для професійної діагностики. Якщо, наприклад, в історичному класі нікого, крім Ярослава Мудрого або Жанни Д’Арк не називають, отже, є проблеми щодо «історичної особистісної диференціації»…

Для закріплення значущої інформації можна ввести правило повторення попереднього. Перш ніж висловити інформацію про себе — повтори те, що сказав про себе сусід. Це дещо знижує неминуче первинне напруження й дозволяє сформувати атмосферу довіри.

Завершити первинне знайомство можна за допомогою завдання «Запитання». Нехай кожний поставить якесь «уточнювальне» запитання тому з учасників, хто його найбільше чимсь зацікавив.

Причому той, хто відповідає, бере до рук так званий «талісман щирості», що зобов’язує говорити «тільки правду». Талісманом може бути будь-який маленький предмет. Крім психологічного підґрунтя, такий талісман сприяє виведенню назовні зайвого напруження, стає реальною «кінетичною» опорою. І обов’язково поцікавтеся наприкінці заняття про ступінь цікавості первинного знайомства, що відбулося раніше.

Зближення. Пропонуємо провести так зване «Апельсинове зближення». Вихованцям необхідно запропонувати такі умови: ми всі — громадяни «апельсинової республіки» і, крім апельсинів, нічого більше не маємо (до речі, почуття гумору в класного керівника є важливою умовою успішності всієї майбутньої роботи)… І ще: добре було б запастися справжніми апельсинами.

Усе починається із простої процедури «Передай апельсин». Учитель просить передати апельсин по колу й при цьому веде відлік часу. Щоразу цей час повинен скорочуватися. Зрештою ведучий ставить завдання передати апельсин за 1 секунду й при цьому запевняє учасників, що це завдання є цілком реальним.

Нехай діти поміркують, придумуючи різноманітні способи,— так визначатимуться лідери й оригінали. Якщо ступор усе-таки виникне — наведіть вихованців на думку про жолоб із рук, яким апельсин вільно котиться. Ще один спосіб передавання апельсина — затиснути його між підборіддям і грудьми та передавати без допомоги рук. Вправа з таким тісним тілесним контактом провокує цілком зрозумілі затиски, але вчитель наполягає на їх подоланні та в разі падінні апельсина змушує почати все спочатку.

«Мінне поле» — наступне завдання. Учні об’єднуються в пари (можна за принципом «на перший-другий розрахуйсь» або «хлопчик — дівчинка») і розходяться по різні сторони класу (коридору, актової зали). Між ними в довільному порядку розкладаються «міни» — апельсини. Перші (хлопчики) заплющують очі, другі (дівчинки) повинні їх провести «мінним полем» так, щоб не «підірватися». Складність — у тому, що всі виконують це одночасно — в атмосфері суцільного галасу неможливо почути голос того, хто тебе веде.

«Слалом» — завершальне завдання. Нехай учні самостійно оберуть двох учасників (ведучих), один з яких стане на чолі, а другий — замкне колону вихованців, які стоять, заплющивши очі й поклавши руки на плечі одне одному. Перед ними — кілька апельсинів-«фішок» (збільшуючи кількість апельсинів, можна ускладнювати вправу). Завдання ведучих — даючи команди, провести змійку своїх однокласників між апельсинів, не зрушивши жодного. Якщо це їм не вдасться, обираються нові ведучі.

Завершується заняття спільним ласуванням апельсинами. Хочете, щоб було багато сміху? Тоді запропонуйте очистити апельсини в парах за умови, що в кожного з партнерів діє тільки одна рука. А потім визначте переможців (хто це зробив першим, у кого вийшла найдовша шкірочка або найбільше її шматочків). І не забудьте паралельно отримати «зворотний зв’язок»: які завдання були найцікавішими, найскладнішими, де зазнали труднощів і як їх долали.

Згуртування. На цьому етапі можна запропонувати кілька найскладніших для виконання завдань, що вимагають справжньої злагодженості й довіри у взаєминах учасників. Класний керівник сам повинен вирішити, якою мірою учні готові/неготові до виконання подібних завдань, і під час їх проведення контролювати дотримання певної «техніки безпеки». Більші класи для зручності доцільно об’єднати у дві групи і кожній дати окреме завдання.

Щоправда, при цьому згуртування відбуватиметься всередині тільки цих груп, але якщо кількість учасників є значною, то з метою безпеки без такого об’єднання/поділу не обійтися.

«Скеля»

Поставте стільці вздовж стіни класу, нехай кожний учень стане на стілець і по черзі випробує себе в ролі альпініста. Він має пересуватися вздовж «живої стіни» зі своїх однокласників до її кінця й повернутися на своє місця. Ускладнений варіант — учні стоять обличчям до стіни. «Альпіністові» доводиться хапатися здебільшого за їх шиї. «Зриви» «караються» повторним проходженням.

«Болото»

Стільці цього разу стоять по колу, а учні — на них. Потрібно всім почати рух по колу так, щоб повернутися кожному на свій стілець. Ускладнення — половину стільців прибирають геть.

«Медуза»

Учні утворюють коло, тримаючись за руки. Перед ними між двома стільцями на рівні «дещо нижче пояса» найнижчого учасника натягнено мотузку. П отрібно командою поступово «перевалитися» через мотузку, не зачепивши її.

«Ворота»

Учні стоять так само, як у попередній вправі, а перед ними — невисока лава. Потрібно проповзти під нею, не розмикаючи рук. Для наочності «провалу» керівник ставить на край лави порожній пластиковий стаканчик, що від найменшого струсу падатиме. Коли після нетривалих тренувань команда заявляє про готовність, учитель наливає в стаканчик трішки води. Тепер будь-яка помилка сама «каратиме» учасників. Ведучий контролює, щоб учасники не розмикали рук навіть у разі перекидання стаканчика. Він просто підливає в нього води й просить продовжити проходження команди під лавою. Суха ганчірка зі шваброю (щоб позбутися наслідків невдалих проходжень) стануть у пригоді.

Наприкінці — знову ж обговорення всіх позитивних і негативних моментів «згуртування», що відбулося. Показником успішності є зацікавлене обговорення результатів на тлі природної фізичної втоми, але з бажанням продовжувати надалі.

Саме такою є орієнтовна схема роботи зі згуртування нового класного колективу. Але її можна використовувати по-різному. Наприклад — у «вертикальному» розрізі, коли під час заняття зі «згуртування» використовується по одній-дві вправи з кожного етапу.

«А вони знову побилися?..» На кожному етапі роботи слід керуватися декількома простими положеннями. Передусім, це дотримання принципів поступовості й «від простого до складного».

Не варто квапитися. Небезпечним є те, що будь-який добрий намір — бажання створити дружний клас є саме таким — потребує психологічної підтримки й у недосвідченого педагога підживлюється опорою на швидкий результат, смак якого педагог відчуває наперед. Це і є пастка. Дружний колектив — це цінність, і як кожна цінність, він потребує копіткої праці впродовж місяців або років. Квапитися — це помилкове намагання якнайшвидше досягти бажаного.

«Після чергового заняття вони знову побилися!.. Я обрав (-ла) не ту вправа. Спробую ось цю… Знову не те! Та що ж таке?..» І опускаються руки. А необхідно просто налаштуватися на сумлінну працю та — головне — самому стати справжнім другом (своїм товаришам і своїм учням). 

На останній тезі хотілося б зупинитися. Звісно, діяльність зі згуртування класу не повинна обмежуватися тільки виконанням вправ на знайомство й зближення. Оптимально, якщо ця робота здійснюватиметься комплексно, із залученням педагогів, психологів, батьків і учнів інших класів. Але навіть такий варіант не гарантує успіху, якщо сам учитель не є зразком старшого друга. Навіть спеціальна психологічна освіта тут не допоможе — уся справа в особистісних якостях педагога.

Якщо щось не вийшло, не потрібно злитися на вихованців — слід поміркувати над цим, проаналізувати причини невдачі.

Ви маєте постійно «тримати руку на пульсі колективу» — застосовувати принцип «зворотного зв’язку». Спробуйте частіше цікавитися тим, як почуваються учні; що їм подобається, а що — ні; чому трапляються якісь «збої», якщо такі трапляються.

Не варто забувати про особистісну й професійну діагностику. Більшість завдань і вправ стимулюють саморозкриття вихованців, прояв їх особистісних якостей, зокрема тих, що безпосередньо пов’язані із суспільною й навчальною діяльністю.